Підпунктом 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) передбачено, що поняття «відокремлені підрозділи» для розділу IV ПКУ вживається у значені, визначеному Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-IV (далі – ГКУ).
Згідно з ст. 55 ГКУ суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому зазначені суб’єкти мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
Статтею 64 ГКУ визначено порядок організації структури підприємств, відповідно до якої підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).
Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, встановленому статутом підприємства або іншими установчими документами.
При цьому підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Водночас при створенні підприємством філії, представництва, відділення та інших відокремлених підрозділів питання про розміщення таких підрозділів підприємства необхідно погоджувати з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.
Порядок сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) до бюджету передбачено ст. 168 ПКУ, відповідно до якої ПДФО, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI із змінами та доповненнями (далі – БКУ).
Відповідно до ст. 64 БКУ ПДФО, який сплачується податковим агентом – юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента – юридичної особи, зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах ПДФО, нарахованого на доходи, що сплачуються фізичній особі.
Підпунктом 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 ПКУ передбачено, що суми ПДФО, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.
У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) ПДФО за такий відокремлений підрозділ, усі обов’язки податкового агента виконує юридична особа. ПДФО, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.
Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати ПДФО відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету ПДФО, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого ПДФО на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів (п.п. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 ПКУ).
Враховуючи викладене вище, ПДФО підлягає сплаті до відповідного місцевого бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) власних або орендованих приміщень (будівель) в різних регіонах України, в яких працюють наймані працівники такого суб’єкта господарювання, незважаючи на відсутність у такого суб’єкта господарювання відокремлених структурних підрозділів.
Відповідно до абз. другого п. 1 частини 1 ст. 4 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є роботодавці – підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно абз. першого частини 8 ст. 9 Закону № 2464 платники, зазначені, зокрема, у п. 1 частини 1 ст. 4 Закону № 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, платники, одночасно з видачею зазначених сум, зобов’язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для відповідних платників (авансові платежі) (абзац другий частини 8 ст. 9 Закону № 2464).
Крім того, абз. п’ятим п. 4 частиною 2 ст. 6 визначено подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску.